Фармакологія та лікарська токсикологія

Мітохондріальна дисфункція при цереброваскулярній патології як об’єкт для фармакологічної модуляції: фокус на бензодіазепіни

І. Ф. Бєленічев — 2025-09-17

Мітохондріальна дисфункція (МД) розглядається як один із провідних патобіохімічних механізмів у розвитку цереброваскулярної патології, нейродегенеративних і когнітивних розладів. При захворюванні мозку деструктивного та дегенеративного генезу відбувається порушення дихального ланцюга мітохондрій, енергетичного обміну, іонного гомеостазу клітини з підвищеним внутрішньоклітинним умістом іонів кальцію, розвиток глутаматної ексайтотоксичності й ушкоджуючої дії нітрозуючого й оксидативного стресу, ініціація нейрону. Первинним джерелом активних форм кисню (АФК) виявляються мітохондрії, які відіграють ключову роль в енергетичному забезпеченні клітини. Нині існує узагальнене поняття «мітохондріальна дисфункція». Це типовий патологічний процес, який немає етіологічної та нозологічної специфічності. МД характеризується порушенням функцій дихального ланцюга мітохондрій, зниженням продукції АТФ, накопиченням АФК, відкриттям мітохондріальної пори, розладом кальцієвого гомеостазу й активацією процесів нейроапоптозу. Внаслідок цього відбувається пошкодження клітинної структу
ри нейронів, зменшення їхнього енергетичного потенціалу, порушення когнітивної функції та погіршення нейропластичності. Особливої актуальності проблема набуває в контексті ішемічного ушкодження мозку, травматичних уражень, хронічної гіпоксії та постгіпоксичних станів.
Мета дослідження – аналіз, узагальнення даних наукової літератури та власних результатів щодоролі МД за цереброваскулярної патології та визначення підходів до її фармакологічної корекції.
У статті акцентується увага на ключовій ролі мітохондрій у реалізації патологічних процесів і підкреслюється важливість фармакологічної корекції МД. Описано механізми участі факторів клітинної адаптації HIF-1 і білків-шаперонів Hsp70 у регуляції мітохондріального метаболізму та захисті нейронів. Розглянуто сучасні підходи до лікування: застосування антиоксидантів, антигіпоксантів, енерготропних засобів, нейропептидів та, зокрема, модуляторів периферичних бензодіазепінових рецепторів (TSPO). Бензодіазепінові сполуки, такі як Гідазепамтм, Феназепам®, Циназепам (levana), виявляють мітопротективну активність, знижують утворення АФК, підвищують мембранний потенціал, модулюють відкриття пори та підвищують рівень Hsp70 у мітохондріях. TSPO, як компонент зовнішньої мітохондріальної мембрани, є ключовим регулятором апоптозу, стероїдогенезу та клітинної реакції на стрес, що робить його перспективною мішенню фармакологічного втручання. Цікавим є застосування бензодіазепінів при розладах аутистичного спектра.
Таким чином, похідні бензодіазепіну, які здатні впливати на TSPO та мітохондріальні механізми,можуть бути важливими складовими комбінованої нейропротективної терапії при цереброваскулярній патології. Необхідні подальші дослідження для встановлення клінічної ефективності та безпеки їхнього застосування в неврології, нейрохірургії та нейрореанімації

Еволюція снодійних засобів

А. В. Чорномидз — 2025-09-17

Інсомнія є однією з найпоширеніших медико-соціальних проблем, що призводить до значного погіршення якості життя, зниження працездатності та підвищення ризику розвитку соматичних і
психічних захворювань. Фармакотерапія залишається важливим методом лікування, проте історія снодійних засобів сповнена пошуком балансу між ефективністю та безпекою.
Мета дослідження – провести комплексний аналіз еволюції снодійних засобів (гіпнотиків), систематизувати їх за поколіннями, механізмами дії, клінічними перевагами та недоліками, а також визначити ключові тенденції та перспективи розвитку цієї фармакологічної групи. Проведено аналіз і систематизацію наукової літератури, клінічних настанов і ключових досліджень, що висвітлюють історію, фармакологію та клінічне застосування снодійних препаратів. Розглянуто перші покоління гіпнотиків (хлоралгідрат, барбітурати), що характеризувалися високою ефективністю, але низьким профілем безпеки та значним потенціалом залежності.
Проаналізовано бензодіазепінову революцію 1960-х років, яка запропонувала значно вищий терапевтичний індекс, але не вирішила проблеми довготривалої залежності та порушення архітектури сну. Висвітлено появу небензодіазепінових «Z-препаратів» як спробу досягти більшої селективності до α1-субодиниці ГАМКа-рецептора. Особливу увагу приділено сучасному етапу, що знаменує парадигмальний зсув від ГАМК-ергічної седації до фізіологічної модуляції сну через принципово нові механізми: агонізм до мелатонінових рецепторів (хронобіотичний підхід) та антагонізм до орексинових рецепторів («анти-арузальний» підхід). Проаналізовано також практику off-label використання препаратів інших груп (антигістамінних, антидепресантів, антипсихотиків, габапентиноїдів). Таким чином, еволюція снодійних засобів демонструє чіткий тренд до підвищення специфічності та безпеки, що відображає поглиблення знань про нейробіологію сну. Сучасна фармакотерапія спрямована на таргетний вплив на природні механізми регуляції циклу «сон–неспання» з мінімальним ризиком залежності та побічних ефектів. Підкреслюється, що фармакотерапія є компонентом комплексної допомоги, і золотим стандартом лікування хронічної інсомнії є когнітивно-поведінкова терапія.

Фармакофорне моделювання селективної взаємодії лігандів з ізоформами цитохрому P450

М. Я. Головенко — 2025-09-17

Цитохроми P450 (CYP) є ключовими ферментами, які залучені до метаболізму лікарських засобів і демонструють високу селективність щодо субстратів та інгібіторів. Така селективність пов’язана з особливостями просторової будови активного сайту різних ізоформ ферменту.
Мета дослідження – встановити причину селективної взаємодії субстратів та інгібіторів із різними ізоформами CYP шляхом виявлення структурних і функціональних особливостей активного сайту ферментів, які зумовлюють відмінності їхньої специфічності.
У цьому дослідженні застосовано методи фармакофорного моделювання для ідентифікації характерних взаємодій між лігандами й окремими ізоформами CYP. На основі аналізу просторових
та електронних характеристик субстратів й інгібіторів побудовано фармакофорні моделі для окремих ізоформ.
Результати дозволили встановити ключові детермінанти селективного зв’язування та можуть бути використані для прогнозування метаболізму, проєктування селективних інгібіторів, а також
оптимізації лікарських сполук на етапі доклінічного скринінгу.

Визначення ефективності ліпосомальних форм кверцетину в LPS-моделі гострого респіраторного дистрес-синдрому

З. С. Суворова — 2025-09-17

Гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) є тяжким і часто летальним ускладненням, що виникає при критичних станах різного генезу – зокрема при бактеріальних і вірусних інфекціях
(включаючи COVID-19), сепсисі, тяжких травмах та аспірації. Патогенез ГРДС супроводжується дифузним альвеолярним ураженням, надмірною продукцією прозапальних цитокінів, ендотеліальною дисфункцією, мікротромбозом і порушенням альвеолярно-капілярного бар’єра, що призводить до небезпечної дихальної недостатності. Попри інтенсивну терапію, досі актуальним залишається пошук ефективних фармакологічних засобів із протизапальною й органопротекторною дією. Кверцетин, природний флавоноїд з доведеними антиоксидантними, протизапальними та ендотеліопротекторними властивостями, розглядається як перспективний кандидат. Його ліпосомальна форма підвищує біодоступність і сприяє цільовому транспортуванню. Поєднання кверцетину з цинком (ІІ), мікроелементом із відомими імуномодулюючими й противірусними властивостями, потенційно під
силює терапевтичну ефективність.
Мета дослідження – оцінити терапевтичний потенціал ліпосомальної форми кверцетину та його ліпосомальної композиції з цинком при LPS ГРДС (так званий «фатальний» ГРДС) тварин за аналізом виживаності, клінічної картини та морфологічного стану легеневої тканини лабораторних тварин. Для моделювання ГРДС у мишей застосовано LPS-модель з додаванням мурамілдипептиду й ад’юванту Фрейнда. Досліджено клінічний стан, показники виживаності, проведено морфологічне дослідження легень і міокарда. Тест-зразки вводили внутрішньовенно. Статистичну обробку кількісних результатів здійснювали за t-критерієм Стьюдента. У моделі «фатального» ГРДС, який спричинений поєднаним введенням LPS, MDP та ад’юванту Фрейнда, зареєстровано високу летальність (до 71 %), суттєве порушення загального клінічного
стану та деструктивно-запальні морфологічні зміни в легенях і серці. Внутрішньовенне введення ліпосомальних форм кверцетину зумовлювало достовірне підвищення рівня виживаності, сприяло відновленню клінічного стану тварин та зменшенню ступеня морфологічних уражень органів. Виявлено позитивний вплив на динаміку виживання, зменшення запальних і дистрофічних змін у легеневій тканині, збереження гістологічної будови міокарда та зменшення проявів легеневої гіпертензії.
Отримані результати свідчать про перспективність застосування ліпосомальних композицій кверцетину як засобу терапії ГРДС, зокрема в контексті інтенсивної терапії запальних уражень легенів.

Електрокардіографічний аналіз кардіальних ефектів протисудомних доз дигоксину та його комбінацій з вальпроатом натрію та карбамазепіном у щурів

В. В. Цивунін — 2025-09-17

Лікування фармакорезистентної епілепсії являє собою складну проблему, одним зі шляхів розв’язання якої може бути застосування ад’ювантів, що посилюють ефекти протиепілептичних засобів (ПЕЗ). До таких ад’ювантів належить дигоксин у субкардіотонічних дозах. У клінічних умовах накопичується позитивний досвід його застосування, в експерименті досліджено низку механізмів і виявлено найефективніші комбінації з класичними ПЕЗ. Постає питання щодо впливу протисудомних доз дигоксину на серце.
Мета дослідження – з’ясувати вплив дигоксину в протисудомній дозі per se, у комбінації з вальпроатом натрію та карбамазепіном на ЕКГ у щурів. Експерименти виконано на білих щурах-самцях, в яких під тіопенталовим наркозом реєстрували ЕКГ. Тварини групи 1 на початку експерименту були інтактним контролем (реєстрували вихідну ЕКГ), після чого вводили дигоксин 0,57 мг/кг внутрішньоочеревинно (в/о) та через 25–30 хв визначали його вплив на електрофізіологічні параметри функціонування серця. Для цього тваринам групи 2 вводили вальпроат натрію 215 мг/кг в/о, за 20–25 хв давали наркоз, за 5 хв після його настання реєстрували ЕКГ (власний вплив вальпроату), вводили дигоксин і ще через 25–30 хв знов записували ЕКГ (вплив комбінації). У щурів групи 3 за аналогічним протоколом визначали електрокардіографічні ефекти карбамазепіну 28,6 мг/кг внутрішньошлунково та його комбінації з дигоксином. Зазначені дози перераховано з ефективних протисудомних доз для мишей (дигоксин 0,8 мг/кг, вальпроат натрію 300 мг/кг, карбамазепін 40 мг/кг) з використанням коефіцієнта видової стійкості. ЕКГ реєстрували у ІІ стандартному відведенні на приладі ЕСІТ03М2 з голчастими електродами. Вимірювали стандартні показники ЕКГ, визначали систолічний показник (СП) як співвідношення тривалості інтервалу QT до тривалості серцевого циклу RR (QT/RR, %).
Встановлено, що дигоксин у протисудомній дозі не викликає в наркотизованих тіопентал-натрієм щурів небезпечних порушень ЕКГ: його вплив обмежується помірною брадикардією в межах видової норми частоти серцевих скорочень (ЧСС) – зменшення на 12 % (p < 0,05) і тенденційним збільшенням інтервалу PQ на 4 мс (8 %), інтервалу QТ – на 4 мс (5 %). Вальпроат натрію не викликає змін параметрів ЕКГ, а в разі застосування на його фоні дигоксину зменшення ЧСС становить 14 % (p < 0,05), інтервал PQ збільшується в середньому на 8 мс (16 %, p < 0,05), інтервал QT – на 6 мс (8 %, p < 0,05). Карбамазепін також на впливає на параметри ЕКГ, а за комбінування з дигоксином ЧСС недостовірно зменшується на 9 %, тенденційно збільшуються інтервали PQ на 5 мс (10 %) та QT на 5 мс (7 %). СП запоєднаного застосування дигоксину з карбамазепіном вірогідно зменшується на 3,7 % (p < 0,05), що вказує на посилення скоротливої функції серця.
Отже, небезпечних впливів дигоксину в протисудомній дозі 0,57 мг/кг на ЕКГ щурів не виявлено, має місце лише помірна брадикардія. За комбінування дигоксину з вальпроатом натрію спостерігається виразніша брадикардія, ніж за впливу дигоксину per se, достовірне уповільнення атріовентрикулярної провідності та подовження інтервалу QT, що потребує електрокардіографічного контролю. За комбінування дигоксину з карбамазепіном значущої брадикардії та подовження інтервалів PQ та QT не
спостерігається.

Антимікробна активність антисептиків мірамістину та октенісепту щодо грамнегативних бактерій

С. Ю. Штриголь — 2025-09-17

Травми різного походження є серйозною проблемою медичної практики, оскільки часто ускладнюються інфекціями. Частота ускладнень, що пов’язана з контамінацією ранової поверхні, значно
збільшується в умовах бойових дій. Колонізація ранової поверхні резистентними до дії антимікробних препаратів штамами мікроорганізмів призводить до тривалого перебування хворого в лікарні та потребує збільшення матеріальних витрат на лікування пацієнтів.
Для запобігання інфікування пошкоджень шкіри та м’яких тканин застосовують місцеві антимікробні засоби – антисептики. Раціональне їхнє використання може відігравати важливу роль у
профілактиці колонізації рани, запобігати формуванню на рановій поверхні біоплівок. Серед антисептичних засобів на увагу заслуговують представники четвертинних амонієвих сполук – мірамістин та октенісепт. У зв’язку з тривалим застосуванням препаратів у медичній практиці чутливість мікроорганізмів з часом може змінюватись. Актуальною є оцінка здатності препаратів запобігатиутворенню біоплівок, що сприяють хронізації запального процесу.
Мета дослідження – оцінити чутливість планктонних клітин і біоплівок грамнегативних бактерій P. aeruginosa, A. baumanii та K. рneumoniaе до дії мірамістину та октенісепту.
Дослідження проведено in vitro з використанням бактерій, які виділені від пацієнтів з гнійно-запальним процесом. Дослідження антибактеріальної активності здійснено щодо планктонних клітин і біоплівок з визначенням мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) та біомаси біоплівки за впливу
препаратів у субінгібуючій концентрації. Згідно з результатами проведених експериментів, усі клінічні ізоляти P. Aeruginosa та A. Baumanii
виявляють помірну чутливість до дії мірамістину (МІК – у межах від 18,5 мкг/мл до 150,0 мкг/мл). Найвиразніша дія спостерігається щодо A. Baumanii (від 0,78 мкг/мл до 50,0 мкг/мл). Клінічні штами грамнегативних бактерій виявили виразну чутливість до дії октенісепту, пригнічення росту бактерій відмічається в розведенні від (1 : 2) до (>1 : 4096) залежно від тест-штаму.
Антибіоплівкова дія мірамістину та октенісепту щодо Р. aeruginosa та K. pneumoniaе реєструється вже на початкових етапах формування біоплівок, що зумовлено порушенням адгезії до субстрату, дія октенісепту щодо A. baumanii є найвиразнішою на пізніх етапах формування біоплівки (16–24 год).
Таким чином, антисептичні засоби мірамістин та октенісепт виявляють активність щодо планктонних клітин і біоплівок, які сформовані грамнегативними бактеріями, що є актуальним в умовах бойових дій. Їхнє застосування в інгібуючих концентраціях може запобігати колонізації ранової поверхні в разі травм різного походження та хронізації запального процесу.

Дослідження мікро- та макроелементного складу квіток і листя картоплі (Solanum tuberosum)

Є. П. Шевченко — 2025-09-17

Мета дослідження – провести порівняння мікро- та макроелементного складу квіток і листя картоплі (Solanum tuberosum) з використанням методу рентгенофлуоресцентного аналізу для
оцінки можливих відмінностей та їхнього впливу на подальше використання рослинної сировини. Матеріалами для дослідження слугували зразки квіток і листя картоплі, що зібрані в умовах
природного зростання. Для проведення дослідження використовували сучасний рентгено-флуоресцентний спектрометр, який дозволяє з високою точністю ідентифікувати та кількісно
оцінити елементний склад біологічних матеріалів. Результати дослідження показали, що як у квітках, так і в листі картоплі містяться значні концентрації таких макроелементів, як калій, кальцій і хлор, а також важливих для рослин мікроелементів – залізо, мідь, манган і цинк. Водночас спостерігалися відмінності в розподілі елементів між квітками та листям, що може бути пов’язано з різними фізіологічними функціями цих органів рослини. Рентгенофлуоресцентний аналіз дозволив детально охарактеризувати елементний склад квіток і листя картоплі та виявити різницю в концентраціях мікро- та макроелементів між цими органами. Отримані дані можуть бути враховані при проведенні наступних фармакологічних досліджень даної сировини.

Олександр Вікторович Стефанов До 75-річчя з дня народження

2025-09-17

Згадуємо та шануємо Олександра Вікторовича Стефанова, талановитого вченого в галузі фізіології, біохімії, фармакології, непересічного організатора в сфері охорони здоров’я України,
яскраву людину, яка залишила по собі багато добрих справ. Будемо пам’ятати!

Фармакологічна модуляція первинного пухлинного росту та метастатичної прогресії карциноми легень Льюїс антикоагулянтами прямої дії на фоні застосування цисплатину

М. А. Мунько — 2025-11-28

Фармакологічна модуляція росту пухлини передбачає вплив на різні клітинні та молекулярні шляхи з метою гальмування розвитку пухлини або підвищення ефективності протиракової терапії. Цього можна досягти шляхом впливу на специфічні молекули, що беруть участь у зростанні пухлинних клітин, ангіогенезі або змінюють мікрооточення пухлини, а також шляхом модуляції
імунної відповіді на пухлину. Антикоагулянти за онкологічних захворювань застосовуються для профілактики та лікування тромбозів, які часто виникають як ускладнення пухлинного процесу чи протипухлинної терапії. Вони не є безпосередньо протипухлинними засобами, але їхнє використання як препаратів супроводу може розширити можливість протипухлинної терапії.
Мета дослідження – вивчити вплив антикоагулянтів прямої дії сулодексиду й еноксапарину в поєднанні з цисплатином на утворення метастазів у легенях мишей самців лінії C57
BL/6 на тлі моделі спонтанно метастазуючої карциноми легень Льюїса; оцінити їхній вплив на тромбоцитарну ланку гемостазу, коагуляційну активність цільної крові та взаємозв’язок з прогресуванням метастатичного росту.
До початку перевивки клітин карциноми LL у всіх експериментальних мишей було зроблено аналіз на час зсідання крові за Моравіцем. Процедуру проводили на 14 та 28 день дослідження. На
28 день дослідження в дослідних тварин визначали параметри первинної пухлини, потім знеживлювали, визначали гематологічні параметри, вилучали легені для підрахунку метастазів.
За результатами попередніх досліджень застосування сулодексиду й енокапарину як монотерапії дозволило визначити їхніх вплив на метастатичну активність карциноми LL. Було виявлено
значне зниження метастатичної активності карциноми легень Льюїса при застосуванні сулодексиду в дозі 2 мг/кг на фоні цисплатину в дозі 6 мг/кг.
Відповідно до отриманих нами даних на тлі пухлинної прогресії виникало порушення коагуляційної активності крові. Сумісне застосування сулодексиду та цисплатину значно збільшувало
кількість тромбоцитів і час зсідання крові.
Таким чином, порівняльний аналіз отриманих даних виявив значне зниження метастатичної активності карциноми легень Льюїса за умов застосування антикоагулянту прямої дії сулодексиду
на фоні введення цисплатину. Результати досліджень можуть стати основою розробки нових схем лікування онкологічних хворих зі злоякісними новоутвореннями, яким притаманний гематогенний шлях метастазування та спрямування на тромбоцитарні мішені.